Сьогодні, на початку XXI століття, для багатьох людей проблема торгівлі людьми є незрозумілою і неприйнятною.

З розвитком правової соціальної держави особливо актуалізуються питання захисту прав та свобод всіх громадян. Відповідно до Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю», і головний обов'язок держави - утвердження та забезпечення прав і свобод людини (стаття 3). Тому торгівля людьми є грубим їх порушенням і розглядається на міжнародному рівні як злочин, що карається законом.
Торгівля людьми може здійснюватися як у міжнародних масштабах, так і в межах однієї країни. Європа зазнала особливо серйозних проблем у цьому плані після розпаду Радянського Союзу і різкого падіння рівня життя в країнах, які до нього входили. Соціально-економічна Криза, необізнаність переважної більшості населення з правових питань, корисливість та безпринципність злочинців, попит на так звані «послуги приватного характеру» - далеко неповний перелік чинників, які створюють сприятливі умови для процвітання цього виду злочину проти особистості на пострадянському просторі.
Поширенню зазначеного явища сприяють також такі чинники, як підвищення мобільності населення, трудова міграція, зростання безробіття серед жінок, збільшення доступу населення до мережі Інтернету, який практично не контролюється, з точки зору закону, і нерідко використовується з корисливою і навіть злочинною метою.
Механізм торгівлі включає вербування, викрадення, перевезення, переховування, передачу із рук у руки, продаж або купівлю людей за допомогою різних способів примусу, застосування сили, обману або шахрайства з метою перетворення їх у рабів або поставлення в наближені до рабства умови, примус до проституції, домашнього рабства, підневіль¬ної праці або втягнення у боргову кабалу.
З торгівлею людьми як злочином міжнародного характеру світова спільнота намагається боротися вже давно. Але, незважаючи на увагу міжнародних організацій до зазначеної проблеми, торгівля людьми, примусова проституція та торгівля людськими органами останніми роками набули поширення як види незаконного бізнесу. Це явище можна назвати "товаризацією особистості". Воно є, в першу чергу, наслідком відсутності відповідного правового і соціального захисту людини. Індустрія торгівлі живим товаром розвивається надзвичайно стрімкими темпами, являючи собою найбільш прибутковий кримінальний бізнес у світі. Прибутки від нього сягають астрономічних розмірів, щорічно приносячи кримінальним угрупованням мільярди доларів. Нині торгівля жінками й дітьми вважається третім за величиною джерелом доходів організованої злочинності, поступаючись лише наркотикам і зброї .
Проблема боротьби з торгівлею людьми є багатоплановою і вимагає зусиль як кожної з країн, яких стосується ця проблема (країн-постачальниць, транзитних країн та приймаючих країн), так і в цілому міжнародної спільноти.

Торгівля людьми визначається як «всі дії та відповідні наміри, пов'язані із вербуванням, транспортуванням в межах однієї країни або за її межами, купівлею, продажем, переміщенням, передачею з рук в руки або утриманням осіб:
а) залучених до використання обманним шляхом, змушуванням (включаючи використання або погрози насильства чи зловживання службовим становищем) або борговою залежністю (кабалою);
b) з метою утримання цієї особи, незалежно від того, оплачується її праця чи ні, в підневільному стані (домашньому, сексуальному або репродуктивному), в примусовій праці або в умовах, тотожних рабству» .
В коментарях до визначення торгівлі людьми роз'яснюється, що процес торгівлі може включати особу або групу осіб, починаючи з вербувальника і закінчуючи останньою особою, яка купує або отримує жертву (як-от власник секс-магазину). Це може бути особа, яка утримує людину в умовах рабства або застосовує по відношенню до неї методи, тотожні рабству, примусову або кріпацьку працю, наприклад, примусове використання в легкій, сільськогосподарській, риболовній галузях, секс-індустрії або в жебракуванні, в роботі служницею або в примусовому шлюбі, де жінок утримують як віртуальних ув'язнених. Постійно зґвалтовані "чоловіками", вони часто використовуються для примусової вагітності, з метою забезпечення "чоловіків" дітьми. Визначення торгівлі не вимагає перетину державних кордонів. Велика кількість випадків сучасної торгівлі відбувається під час переміщення людей з одного регіону до іншого в межах однієї країни. І такі потерпілі страждають від насильства не менше від тих, яким доводиться перетинати кордон.
Основними елементами в акті торгівлі є:
- ошукування;
- насильство;
- боргова кабала;
- експлуатація заради корисливої мети, для якої обман, насильство або боргова кабала використовуються.
Як правило, ошукування полягає в дезінформації щодо умов праці або характеру роботи, яка буде виконуватися.

Із року в рік усе більше дітей по всьому світу вивозять в інші країни або регіони з метою використання у важкій нелегальній праці або для роботи у сфері секс-послуг, примушують займатися проституцією, продавати себе в порнографії, з метою всиновлення та випрошування милостині.
Конвенція ООН про права дитини визначає дитину як особу "віком до 18 років чи старшу відповідно до закону, прийнятого в країні". Згідно із цією Конвенцією, яку підписала 191 держава світу і яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року, кожна дитина має право на захист від усіх видів економічної та сексуальної експлуатації, насилля (статті 19,32,34,35 та 36). Усі держави повинні захищати дітей від будь-яких форм експлуатації і розбещення, торгівлі та контрабанди їх у будь-яких цілях і в будь-якій формі. Важливим кроком стала ратифікація Українською державою у жовтні 2000 року Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) № 182 "Про найгірші форми дитячої праці". Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії був ратифікований Україною у квітні 2003 року.
Збільшення числа проданих дітей, як правило, пов'язане з бідністю, епідемією СНІДу, економічними кризами, політичними репресіями та всезростаючим попитом з боку насильників над дітьми. Діти продаються з Китаю в Таїланд. Кожен рік тисячі дітей перепродуються з Непалу в Індію. Тенденція до розширення простежується в Латинській Америці. Дівчатка з Гондурасу перевозяться в борделі Гватемали, Сальвадору та Мексики. Мережа торгівців виявлена в Африці та Східній Європі. Діти з України, Росії, Молдови знайдені в Угорщині, Польщі, балтійських країнах та великих містах Західної Європи. Діти з Румунії та Молдови були запрошені як танцювальні колективи в Камбоджу для виступів, а там були примушені займатися проституцією. Однією з причин поширення вивозу дітей є слабкий імміграційний контроль, як, наприклад, між Парагваєм та Бразилією. Ніхто не вимагає ідентифікаційних документів від дорослих на дітей, які подорожують з ними. Тому діти продаються з Парагваю до Бразилії з Бразилії до Парагваю. Діти з Таїланду продаються в Африку, а з Африки - до азійських країн. Діти з Китаю потрапляють в Таїланд, Корею та В'єтнам, а з Кореї та В'єтнаму - до Китаю і т.д.
Діти можуть продаватися за межі країни, а можуть переміщуватись у межах країни. Продаж у межах країни - менш поширене явище, ніж продаж за кордон. Але якщо таке трапляється, то це, як правило, переміщення із сільської місцевості до промислових міст або міст туристичного спрямування чи місць поблизу великих будівництв, зупинок вантажівок, портів та військових баз.
Українських дітей примушували перевозити і продавати наркотики в Молдові та Росії. Нерідко можна бачити, коли діти миють машини, працюють на базарах або жебрачать, замість того, щоб навчатись у школі. Жінки-жебрачки, які тримають на руках дітей, що постійно сплять, завдають непоправної шкоди їхньому здоров'ю, бо використовують для їх заспокоєння наркотичні речовини або снодійне. Не викликає сумніву факт, що такі діти будуть мати проблеми в розумовому розвитку, фізичному та психічному здоров'ї, а також будуть соціально дезадаптовані.

Головною метою соціальної роботи є захист прав людини. Тому у сфері соціальної роботи, пов'язаної з торгівлею людьми, діяльність соціального працівника повинна бути спрямована на створення умов для реалізації людьми своїх прав, перш за все:
- громадянських - на самовизначення, рівність, відсутність дискримінації, право на життя, свободу місця проживання і пересування, права покидати будь - яку країну та повертатися до неї, права на захист честі, репутації, власності, на захист від переслідувань;
- соціально - економічних - права на житло, роботу, гідний рівень життя, на їжу і здоров'я, заборону примусової праці;
- культурних - права на освіту, свободу совісті, участь у культурному та духовному житті.
Усі права громадян, згідно обов'язкам, які взяли на себе держави, повинні поважатися, дотримуватися та захищатися. Тому діяльність соціальних працівників полягає у вивченні стану справ відносно дотримання прав людини, відстоюванні їх на практиці, створення умов для попередження та усунення порушень цих прав. Таким чином, конкретними завданнями соціальної роботи у сфері торгівлі людьми є:
- профілактика торгівлі людьми;
- допомога потерпілим від торгівлі людьми у реалізації та захисті цих прав;
- усунення умов, що сприяють виникненню торгівлі людьми.
Принципи соціальної роботи у сфері попередження торгівлі людьми і реабілітації потерпілих - це основне теоретичне положення, ідеї, що зумовлюють вибір форм і методів роботи, позицію соціального працівника по відношенню до клієнта.
Основним принципом, на якому базується соціальна робота, є принцип поваги і дотримання прав людини.
Принцип конфіденційності та анонімності - також один з найбільш важливих у роботі соціальних працівників. При наданні соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми цей принцип стає важливішим вдвічі. По - перше, у більшості випадків торгівля жінками пов'язана з примусом їх до проституції. Існує можливість негативного ставлення до такої жінки з боку людей, які про це дізналися. По - друге, специфіка злочинності, пов'язана з торгівлею людьми, полягає у тому, що трафікер ще у процесі вербування заволодіває інформацією відносно персональних даних потерпілої, умов життя, її родинних зв'язків тощо. Якщо потерпіла свідчить проти трафікера, що є небезпечним, громадська організація надає їй соціальну допомогу під час слідства, то недотримання принципу конфіденційності може привести до того, що трафікеру стане відомою також інформація про місце перебування потерпілої. Таким чином, порушення конфіденціальної інформації про потерпілу може привести не лише до порушення етичних норм соціальної роботи, але й наразити її на небезпеку.
Анонімність послуг також надзвичайно важлива, оскільки дозволяє потерпілій особі отримати допомогу без загрози бути впізнаною. Однак важко говорити про анонімність, якщо потерпіла людина потребує допомоги для повернення в Україну. Розшук та оформлення документів для повернення (якщо необхідно) потребує ідентифікаційних даних.
Принцип постійного зворотного зв'язку в роботі з потерпілими (моніторинг) потрібен для їхньої повноцінної реінтеграції. Досвід роботи з потерпілими підтверджує, що часто після повернення з тенет вони відмовляються від будь - якої допомоги. Однак, через деякий час після повернення додому часто змінюють свою думку. Вони стикаються з реальністю: можливості працевлаштування як і раніше немає, багато з цих потерпілих мають борги. До того ж , майже у кожного виникають проблеми зі здоров'ям. Підтримка постійного зворотного зв'язку з потерпілими дозволяє своєчасно скорегувати зміни в їх поглядах і надати допомогу. Для моніторингу громадські організації, які працюють у цьому напрямку, використовують спеціальну схему. Зворотний зв'язок з потерпілою особою підтримується впродовж шести місяців. Однак, у залежності від випадку, цей термін може бути продовжений до року і навіть довше.
Принцип гуманізму у роботі з потерпілим від торгівлі людьми полягає у тому, що вони визнаються важливими, цінними для суспільства незалежно від того, що з ними сталося. Метою цієї роботи є людина, яка опинилася у важкій ситуації і потребує допомоги, незалежно від помилок, яких вона припустилася.
Рівність означає вільний доступ до всіх послуг:
- державних та альтернативних;
- однакове гуманне ставлення до потерпілих і членів їх родин;
- пропонування послуг, а не їх нав'язування.
Особа повинна мати можливість вибору послуг з переліку запропонованих, що дозволяє найкращим чином здійснити індивідуальний підхід (хто, як не сама людина, краще знає, чого вона потребує).
Крім зазначених принципів, існують ще такі:
- добровільність послуг (надаються тільки тим особам, які потребують допомоги і готові їх прийняти);
- законність захисту прав людини;
- індивідуальний підхід, субсидіальність (надання допомоги з урахуванням проблем і потреб);
- пріоритет інтересів потерпілих над інтересами соціальних служб і організацій;
- незалежність у роботі від будь-яких організацій, надання інформації про потерпілих тільки у разі їхньої згоди;
- не звинувачення, або відмова від оцінок; спрямованість на надання допомоги незалежно від статі, віку, національності, майнового положення, освіти, сімейного стану;
- системний підхід до проблеми, інтеграція зусиль у вирішенні проблем, комплексна допомога;
- толерантність, об'єктивність, демократизм;
- спрямованість на самовизначення особистості;
- комплексність у наданні послуг, безкоштовність послуг.
Всі принципи тісно пов'язані і взаємодіють один з одним.
Знання принципів соціальної роботи у сфері попередження торгівлі людьми і надання допомоги потерпілим дозволяє планувати форми і методи роботи в інтересах клієнтів, з урахуванням їх потреб, проблем.

Первинна соціальна профілактика торгівлі людьми - найбільш масова і неспецифічна. Її метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, який забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб та інтересів. Соціальна робота тут носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування у особистості неприйняття явища та категоричну відмову від маніпуляцій.
Змістом первинної соціальної профілактики торгівлі людьми повинно бути:
1) надання інформації про явище «торгівлі людьми»;
2) роз'яснення правових норм стосовно поведінки в реальних життєвих ситуаціях, які можуть провести до рабства;
3) показ зразків застосування життєвих умінь і навичок щодо навчання, знайомства, відпочинку, працевлаштування за кордоном;
4) підтримка творчої, інтелектуальної, громадської, спортивної ін. діяльності молоді.
Вторинна соціальна профілактика торгівлі людьми є в основному груповою. Метою вторинної соціальної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну. Іншими словами, передбачає зміну ставлення до себе та оточуючих і навчання поведінці, формування досвіду поведінки в ситуаціях, які можуть привести до потрапляння в рабство. Вторинна соціальна профілактика спрямована на дітей та молодь «групи ризику». Вторинна соціальна профілактика передбачає своєчасне виявлення таких осіб і надання їм соціальної підтримки і допомоги у напрямках:
- формування знань, життєвих умінь і навичок, необхідних для самозахисту від торгівців людьми;
- формування поняття про установи та організації, які допомагають потерпілим від торгівлі людьми, про способи потрапляння в рабство, правила поведінки під час перебування за кордоном, про оформлення документів тощо;
- зміна ставлення молодої особи до себе, свого місця в суспільстві, усвідомлення нею цінностей свого життя і своєї ролі в ньому.
Третинна соціальна профілактика торгівлі людьми спрямована на інтегрування в суспільство осіб, які потерпіли від торгівлі людьми, з метою запобігання повторного потрапляння в ситуацію торгівлі людьми. Третинна профілактика передбачає виявлення причин та особливостей поведінки і свідомості молодої особи, які привели до виникнення проблеми, а також усунення причин через перенавчання людини, підвищення її соціального статусу, підтримку у влаштуванні в житті. Третинна соціальна профілактика є в основному індивідуальною, передбачає тривалу роботу і комплекс соціальних послуг.
Проблема соціальної профілактики торгівлі людьми є напрямом виховної роботи з дітьми, студентами як складова профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Сьогодні мова йде не просто про всебічне виховання особистості, але й про виховання незалежної, конкурентноспроможної особистості (Кремень В.Г.), яка здатна протистояти зовнішнім негараздам і впливам, захистити себе у вирі сучасного дорослого життя.
Соціальна профілактика торгівлі людьми в Луганській області здійснюється через:
1. Соціальну рекламу (розкриває сутність, форми та наслідки торгівлі людьми, шляхи виходу з кризової ситуації. При сприянні ЗМІ - розповсюдження буклетів, брошур, листівок, іншої друкованої продукції).
2. Передачі радіо та телебачення.
3. Соціологічні дослідження, результати, що є основою для розробки програм та застосування тих чи інших заходів профілактики.
4. Допомогу в перевірці благонадійності потенційних закордонних роботодавців, пояснення можливих наслідків шлюбів за листуванням.
5. Проведення роз'яснювальної роботи з особами, які виїжджають за кордон, з питань попередження торгівлі людьми.
6. Правову освіту населення області про законодавство з попередження торгівлі людьми, покарання за її здійснення, що сприяє усвідомленню потенційними організаторами торгівлі людьми покараності їх діяльності.
7. Просвіту батьків та молоді про права дитини, навчання та працевлаштування за кордоном.
8. Допомогу об'єктам соціальної роботи у вирішенні проблем працевлаштування, забезпечення житлом за місцем проживання, щоб вони не шукали «омріяного» щастя за кордоном.
Результативності соціальної профілактики заважають стереотипи, що існують у суспільстві:
- твердження що торгівля людьми - це торгівля молодими жінками з метою сексуальної експлуатації;
- проблема торгівлі людьми існує тільки за кордоном, тому заходи безпеки необхідно знати і використовувати тільки в іншій країні.
Враховуючи, що жертвою торгівлі людьми може бути будь - яка особа, незалежно від віку, статі, професії, соціального статусу, інформаційно - просвітницька діяльність у Луганській області спрямована на цільові групи:
- учнів та їх батьків;
- студентів;
- осіб, які знаходяться на обліку у центрах зайнятості;
- соціальних працівників, психологів, педагогів;
- медичних працівників;
- працівників правоохоронних органів;
- державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування.